| Меню сайту |
| Практичні заняття |
| Форма входу |
| Автор: |
| Петков Сергей Валериевич, доктор юридических наук, профессор, профессор кафедры конституционного и административного права института права имени Владимира Сташиса Классического приватного университета |
| Друзья сайта |
Стан сучасного законодавства про адміністративні правопорушення: критичні нотатки
"Juris praecepta sunt haec:
honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere"
(Предписания закона сводятся к следующему: честно жить, не обвинять других, каждому воздавать по заслугам)
Гораций
З грудня 1991 року розпочався новий (третій) етап в історії вітчизняної адміністративно-правової галузі, який має декілька суттєвих відмінностей від двох попередніх. По-перше, адміністративне право України з набуттям державою незалежності почало розвиватися переважно на базі власних наукових шкіл. По-друге, змінився вектор стратегічного розвитку цієї важливої правової галузі, сутність якого чітко викладено у ст. 3 Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. На цьому етапі розвитку адміністративного права, як вважає Є.В. Курінний, поступово більшість авторів погодилась із думкою В.Б. Авер’янова про те, що принципова зміна поглядів на суспільне призначення адміністративного права має базуватися на визнанні якісно нової ролі держави у відносинах із громадянами, а саме: не владарювання над людиною, а служіння їй; адміністративне право за своїм глибинним призначенням має визначатись не як "право державного управління”, а як "право забезпечення і захисту прав людини”.
Насиченість правового простору потребує не модернізації Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а його безпосереднього революційного перетворення на нормативний акт, який поряд з Кодексом адміністративного судочинства та Адміністративним процедурним кодексом, стане базовим у державно-правовій сфері та охоплюватиме такі підгалузі, як адміністративне право, адміністративна деонтологія, адміністративне судочинство, дисциплінарне право, службове право, адміністративний процес. „Адміністрація (від лат. аdministration, аdministratio – керування, управління) – інституції, які здійснюють адміністративні функції управління у різних сферах суспільного життя”.
Щоб зрозуміти хибність теоретичного підходу (Рис. 9), який покладено в основу КУпАП України, розглянемо декілька з його положень:
1) законодавці, говорячи про правопорушення, не могли не розуміти, що насправді йдеться про проступки;
2) називаючи діяння, спрямовані проти громадських або публічних правил, адміністративними правопорушеннями, законодавець не міг оминути саме адміністративні проступки (ст. 14 КУпАП України);
3) відмова від тоталітарних підходів до права призвела до таких змін у Кодексі. З одного боку, законодавець розуміє, що КУпАП України має містити норми, які повинні регулювати адміністративні (управлінські) відносини та захищати демократичні права громадян. З іншого, тоталітарне минуле перешкоджає проведенню дійсно демократичної адміністративної реформи, а в КУпАП України з’являються нелогічні за своєю суттю, змістом, структурною побудовою статті, які дисонують з іншими статтями цього кодексу;
4) постійні зміни у суспільному житті обумовлюють появу нових статей і навіть глав у кодексі. Наприклад, глави 13-А та 15-А Кодексу. В главі 15-А містяться статті, що регулюють відповідальність осіб, які, обіймаючи певні посади, порушують виборчі права громадян України (гл. 15-А Кодексу);
5) для вдосконалення законодавства та розширення сфери регулювання до існуючих статей постійно додають нові. Так, після ст. 188 КУпАП „Незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань” з’явилось ще 24 статті. Однак, що цікаво, усі вони стосуються адміністративної відповідальності громадянина перед чиновниками (державними службовцями) у разі, якщо не виконуються законні розпорядження останніх.
|
Адміністративна відповідальність |
|
|
Рисунок 9 - Відповідальність за адміністративні правопорушення в СССР
Абсурдною і нелогічною є ст. 14-1, яка не тільки порушує конституційні права громадян щодо користування своєю власністю на власний розсуд (що в подальшому було підтверджено відповідним рішенням Конституційного Суду України), а й, до речі, як і більшість статей КУпАП України, взагалі не стосується ні адміністративних проступків, ні адміністративного права, ні адміністративного законодавства. У цьому випадку КУпАП України намагається регулювати господарсько-правові відносини, в інших – земельні, надрові, лісові тощо.
Викристалізовування з адміністративно-правових відносин деліктів, які можна віднести до публічних проступків, надасть можливість виділити групи саме адміністративних проступків. Така робота на
законодавчому рівні вже розпочалась, про що свідчить поява в КУпАП гл. 13-А та 15-А, які певною мірою узгоджуються з Кодексом адміністративного судочинства України . А прийняття та запровадження спочатку Митного
кодексу України , а потім Кодексу адміністративного судочинства створило можливість революційних змін в адміністративному праві, яке свого часу підмінило собою право публічне.
Право, беззаперечно, є фундаментом держави. Галузі права як складові одного цілого – права – знаходяться в одній площині, вони є рівнозначними (рівновеликими). Відсутня будь-яка правова ієрархія. Інститути права пов’язують галузі права між собою. Галузі права зв’язані між собою, мають споріднені інститути. Із розвитком суспільних відносин виникають нові галузі права, які відрізняються за об’єктом регулювання, регулюючим органом (суб’єктом), методами суспільного регулювання. Так, за суб’єктом можна виділити поліцейське, муніципальне право; за предметом – правоохоронне, податкове право; за режимом – таємне, надзвичайне право тощо. А.М. Колодій сферу публічного права розглядає як вертикальні відносини (управлінські), відносини субординації, влади – підпорядкування. Їх регулювання повинно здійснюватись за принципом імперативності, а права та обов’язки суб’єктів повинні прямо і вичерпно формулюватися в законі. Сферу приватного права він визначає як сукупність горизонтальних відносин, що передбачають рівне становище відносно самостійних суб’єктів. Вони регулюються за принципом диспозитивності, а суб’єкти самі у межах закону встановлюють свої права та обов’язки.
Є.В. Погорєлов констатує, що горизонтальні та вертикальні відносини можна регулювати лише власними методами: перші – диспозитивним методом, другі – імперативним. Перегляд у процесі кодифікації чинних нормативних актів з погляду критеріїв публічного та приватного права дасть можливість виявити і виправити недоліки у регулюванні горизонтальних та вертикальних відносин. Він доходить висновку, що формування громадянського суспільства потребує розширення сфери приватного права і скорочення публічного. Це можна зробити, знаючи предмет та метод регулювання приватного та публічного права. Адміністративному праву в межах дії публічного права належить провідна роль. Воно забезпечує реалізацію різноманітних публічних і приватних потреб та інтересів шляхом виконання функцій владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту.
Питання для самоконтролю:
1. Аналіз сучасної нормативно-правової бази адміністративного права України.
2. Нормативне забезпечення адміністративно-правової реформи.
3. Концептуальні підходи до адміністративно-правової реформи.
