Подолання кризи шляхом гармонізації законодавства

"Право, котре кожний народ сам для себе встановив, є його власним правом і називається громадянським правом, тобто власним правом, властивим самим громадянам. Закон є те, що народ римський схвалив і постановив”

Гай. Інституції

Рівень забезпечення прав і свобод людини, їх обсяг та характер свідчать про рівень демократизації громадянського суспільства. Сучасна законодавча база України, як й інших пострадянських країн, і досі являє собою сплетіння з юридичних казусів, породжених державною політикою радянського періоду. Наприклад, нормативні акти регулюють відносини, які в правовій системі належать до однієї галузі права, а відповідальність за їх порушення регламентована нормативним актом іншої галузі права. Водночас сфери, у яких відбувається це взаємопроникнення, настільки різні за своєю правовою природою, що така взаємодія суперечить самій суті сучасного розвитку суспільства.

Державно-правовою моделлю будь-якого суспільства, його основним законом є Конституція. Стаття 3 Конституції України закріпила принцип, відповідно до якого людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а головний обов’язок держави – гарантія і забезпечення прав та свобод людини. Однією із складових реформування правової системи держави є проведення адміністративно-правової реформи, що потребує послідовної реалізації як національних законів, так і вимог міжнародно-правових актів.

На сьогодні закони, навіть найкращі та найбільш зрозумілі населенню, на жаль, не виконуються. Бездіяльними лишаються місцеві органи влади та правоохоронні органи… Жоден чиновник не несе відповідальності за бездіяльність.

У 1998 р. була підготовлена та набула чинності Концепція „Про заходи щодо впровадження адміністративної реформи в Україні”. Упродовж останніх років здійснювалися деякі заходи щодо виконання окремих положень цієї Концепції. Проте впровадження адміністративної реформи в Україні, було повільним та суперечливим. У зв’язку з цим виникла потреба в науковому моніторингу адміністративної реформи в Україні, у виявленні найбільш проблемних питань функціонування управління та визначенні шляхів його вдосконалення. На жаль, сучасна наука досить часто не намагається вирішувати динамічні питання, що ставить сьогодення, займаючи позицію статиста під час бою. Звісно, інноваційні рішення можуть виявитись хибними, на перший погляд не переконливими, такими, що суперечать усталеним поглядам. У свою чергу, у правозастосовчій діяльності не завжди, і навіть, наголосимо, майже ніколи, не враховуються доробки вчених-правознавців. Нехтуючи досягненнями науки, так звані „практики” приховують свою професійну некомпетентність, незнання основ юриспруденції.

До сьогодні залишаються невирішеними питання про визначення сутності та змісту дефініцій, пов’язаних із поняттям делікту (правопорушення), а також визначення місця і ролі місцевої міліції в протидії проступкам проти громадського порядку. У пострадянському законодавстві всі правопорушення поділяють за ступенем суспільної небезпеки на злочин та адміністративне правопорушення. Але чому кримінальне право, кримінальний злочин, кримінальне законодавство? Якщо земельне право вивчає відносини в земельній сфері, то кримінальне – у кримінальній? Можливо, більш доречно було б використовувати терміни антикримінальне законодавство або карне право? Помилка в алгоритмі або механізмі, дефініції, або визначенні, спричиняє появу помилок в законодавстві (помилкове законодавство), веде до викривлення суті права, яка, у свою чергу, призводить до помилковості в регулюванні суспільних процесів і, як наслідок, до економічних катаклізмів, кризи та інших негативних суспільно-економічних явищ. У цьому розумінні кримінальний злочин – просто злочин. Як й адміністративне правопорушення – просто проступок.

Головне завдання науки – підвищення ефективності в певній галузі: ефективності прального порошку -  хімія, ефективності яблуневого саду -  рослинництво, ефективності законодавства - правознавство. Юридична наука відіграє роль скальпеля, завдяки якому обрані громадянами представники законодавчих органів країн світу змінюють, реформують суспільні явища та процеси. Право – практична реалізація концептуальних моделей, створених для покращення життя як окремої людини, так і розвитку сучасної цивілізації в цілому.

Системно підходили до вирішення проблеми вивчення проступку та механізмів протидії йому в Україні й зробили вагомий внесок вітчизняні вчені В. Авер’янов, О. Андрійко, І. Арістова, О. Бандурка, В. Білоус, Ю. Битяк, І. Голосніченко, Є. Додін, О. Кузьменко, Р. Ка­люжний, В. Колпаков, А. Комзюк, В. Копєйчиков, Є. Курінний, Н. Нижник, Н. Матюхіна, В. Опришко, О. Остапенко, П. Пацурків­ський, О. Рябченко, С. Стеценко, М. Тищенко, О. Фрицький, В. Цвєтков, В. Шамрай, Ю. Шемшученко, В. Шкарупа та ін. Проблеми адміністративної протидії проступкам також досліджували російські науковці Г. Атаманчук, Д. Бахрах, Н. Глазунова, Ю. Козлов, Б. Лазарєв, Ю. Тихомиров та ін. Однак, у зв’язку з низкою об’єктивних і суб’єктивних причин в українських реаліях наукові висновки достатньою мірою не вплинули на нормотворчість, а отже потребують нового осмислення з огляду на їх потенційну ефективність і механізм упровадження в законодавство. Суспільні науки і, перш за все, юридична наука повинні дати відповідь, як зупинити державоруйнівні процеси, що відбуваються в країні. Це питання національної безпеки.

Складність та заплутаність законодавства, основи якого були закладені ще в радянські часи (особливо це стосується публічного права, яке фактично було підміненим радянським адміністративним правом), створило умови, за яких правові норми перестали впливати на побутову свідомості громадян, оскільки втратили регулюючий характер. Всеосяжний адміністративний контроль, який не стимулював ініціативу та розвиток економічних, культурних відносин у радянському суспільстві, сьогодні зведений до рівня, коли управлінська місія права переродилась в адміністративну діяльність держави, в якій виховна функція права стає ширмою для каральних заходів. І це в той час, коли українські політики, базуючись на Конституції України та міжнародних правових актах, декларують сервісну, тобто таку, що надає публічні послуги, роль держави.

У цій ситуації, по-перше, необхідно послідовно й системно вивчати норми давньоримського права та його галузей: публічного і приватного. По-друге, тримати руку „на пульсі” світових тенденцій права, аналізувати пропозиції міжнародних організацій. Свідченням такого підходу до реформування публічного права стала Концепція адміністративної реформи в Україні. Вона задекларувала новітні підходи до творення нових комунікативних кодексів, у яких би поєднувались матеріальні та процесуальні норми публічного права.

Указ Президента України „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 9 грудня 2010 року №1085/2010, який було прийнято з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління, надав нової сили адміністративно-правовій реформі в Україні.

Питання для самоконтролю:

1.     Характеристика курсу „Адміністративно-правова реформа в Україні”.

2.     Джерельна база курсу.

3.     Погляди вчених на адміністративне право та адміністративно-правову реформу.