| Меню сайту |
| Практичні заняття |
| Форма входу |
| Автор: |
| Петков Сергей Валериевич, доктор юридических наук, профессор, профессор кафедры конституционного и административного права института права имени Владимира Сташиса Классического приватного университета |
| Друзья сайта |
Адміністративна деліктологія: постановка проблеми необхідності створення Адміністративного кодексу України
"Justitia est constans et perpetua voluntas Jus suum cuique tribuendi"
(Правосудие есть постоянная и непрерывная воля к предоставлению каждому своего права)
Юстиніан
Сучасний стан, країн пострадянського простору характеризується суперечностями та неузгодженостями. Відкритість до ідей сходу і зашореність у впровадженні власних думок, демократичні гасла, за якими ховається "домостроївський” устрій, – ось реалії сьогодення Російської Федерації, України, Казахстану. Упродовж більше ніж 70-ти років на теренах більшої частини колишньої самодержавної Російської імперії тривав великий соціальний експеримент творення нового модернізованого комуністичного суспільства. Крах більшовицької ідеології відбувся задовго до краху Радянського Союзу, але й досі тривають "конвульсії” авторитарного підходу до державного управління, які пронизують як політико-правові, так і суспільно-культурні й економіко-господарські відносини. Корупція, як пліснява, проникає до самих підвалин державної влади. Для того, щоб подолати корупцію, її слід, неначе плісняву, знищити до самої основи. Не повинно залишитись жодного потаємного закутка, в якому вона може причаїтись, щоб потім знову прорости з новою силою. Для цього система державної влади має бути простою і зрозумілою для кожного громадянина, а законодавство справедливе та дієве (Рис. 10).
|
Особа |
→ |
Проступок |
↑ ↓
|
Публічна відповідальність |
← |
Державний орган влади |
Рисунок 10. Відповідальність особи за вчинені публічні проступки
Сучасний правовий нігілізм українського суспільства – породження радянської владної системи, яка виголошувала загальнолюдські демократичні принципи і при цьому цинічно їх порушувала. Зрозуміло, як чиновник міг нести адміністративну відповідальність (за Кодексом 1984 р.), якщо він сам був представником адміністрації?
Усі висловлюють невдоволеність засиллям корупції, начебто вона є породженням космосу. Але вона тут, вона поряд. Так, людина вирішила стати підприємцем. Зареєструвалась як приватний підприємець. Взявши кредит, придбала житло, а свою однокімнатну квартиру на першому поверсі вирішила переобладнати під магазин побутової техніки. Кожна копійка на рахунку. При цьому необхідно вирішити дуже багато питань з відповідними органами: узгодити переведення до нежитлового фонду; узгодити переобладнання; укласти договір; ввести об’єкт в експлуатацію. Це й органи МНС, і санітарно-епідеміологічна служба (у тому числі й усі лабораторії), тепломережі, комунальне господарство з вивозу сміття, міськвиконком, архітектура, районна адміністрація, ВРЕЖО, відділ за наглядом містобудування, водоканал, електромережі, ГАСК, відділ соціального забезпечення населення, БТІ. Кожна зі служб не надає ніякої допомоги, доки не отримає за свої послуги грошову винагороду. У кожній існує чіткий прейскурант цін. Вивірені односторонньо вигідні договори. За все треба платити. Однак найстрашніше чекає підприємця не у безкінечних коридорах, а за ними. Кожен із сусідів бажає нажитись. Кожному, як більмо на оці, викрашений фасад та вимощена плиткою доріжка до входу в магазин. Скарги, наклепи, листи сусідів призводять до перевірки з боку різних інстанцій, міліції. За кожну дію, спрямовану на благоустрій: спилені гілки, розчищені чагарники тощо, спритні сусіди хочуть отримати хоч якусь копійку. Жадібність, лінощі, заздрість – ось ті якості, які притаманні збіднілому суспільству. Саме вони породжують і живлять злочинність та корупцію. Ці негативні явища, немов бур’ян: неможливо знищити повністю, але ефективна боротьба з ними є запорукою морального розвитку суспільства.
Говорячи про деліктологію, слід зазначити, що це – „наука про правопорушення (делікт). Складова частина загальної теорії права. На відміну наук цивільного, трудового, адміністративного і кримінального права, які досліджують, відповідно, цивільні, дисциплінарні, адміністративні та кримінальні правопорушення під власним кутом зору, деліктологія вивчає ці правопорушення в цілому. Дослідження правопорушення як соціально-правового явища та пов’язаних із ним правовідносин і є предметом деліктології”.
Питання, пов’язані із деліктологією, досліджували учені юристи, психологи, соціологи, економісти, педагоги. Але окремі питання, пов’язані з владними правопорушеннями, а саме так ми можемо перекладати латинський термін „адміністративна деліктологія”, залишаються недостатньо вивченим. На жаль, ще й досі в суспільстві панує думка, що суспільні науки, особливо історія і право – це псевдонауки, які постійно змінюють своє внутрішнє наповнення відповідно до політичних тенденцій. Такий підхід є хибним, оскільки управління, право та історія – перші науки, які вивчались із найдавніших часів, і розвитку яких присвячували праці видатні вчені давнини: Геродот, Платон, Арістотель, Августин, Ломоносов та багато інших.
Констатуючи, що низку помилок у сучасному науково-практичному підході щодо адміністративної деліктології було зроблено на теоретико-прикладному рівні, вбачаємо за необхідне провести аналіз цих базових положень. Такі нотатки дадуть змогу правильно сформувати головний вектор подальшого дослідження, а також зосередити увагу на концептуальних, найбільш вагомих тезах щодо місця адміністративної деліктології у громадянському суспільстві.
Для того щоб аргументувати формулу суспільних правовідносин, яка, на думку автора, дасть змогу нашому суспільству виправити окремі системні помилки у побудові суспільних відносин, необхідно детально проаналізувати всі складові механізму, робота якого, на жаль, не відповідає вимогам, на чому наголошують усі вчені – юристи, економісти та соціологи – із своїх наукових працях, присвячених стану правовідносин у державах Східної Європи. Отже, визначившись із предметом деліктології в цілому, необхідно декілька слів сказати про об’єкт, який досліджує наука деліктологія. "Делікт (лат. delictum – провина, проступок) – правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин. У римському праві – заподіяння шкоди іншій особі, її сім’ї або майну, порушення правового припису або заборони”. Наслідком учинення делікту була відповідальність. „Відповідальність за делікт наставала за наявності таких умов: дієздатність правопорушника, вина, здійснення правопорушення”.
Для того, щоб окреслити суспільно-правову модель застосування законодавства з адміністративних деліктів, необхідно навести низку правових аксіом:
· адміністративний делікт – особливий вид деліктів (правопорушень);
· за ступенем суспільної небезпеки адміністративні делікти поділялися на адміністративні злочини та адміністративні проступки;
· суб’єктом учинення адміністративного делікту може бути тільки особа (публічна, державний службовець тощо), наділена владними повноваженнями;
· адміністративний делікт – суспільне явище і, таким чином, – особливий вид публічного делікту.
Наведений перелік аксіом не є вичерпним, але він дає можливість вивести головну формулу щодо місця адміністративного делікту, адміністративної деліктології у системі права в цілому і, зокрема, в законодавстві України під час його реформування та приведення у відповідність до загальносвітових вимог.
Таким чином, адміністративним деліктом визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка скоєна особою, наділеною владними повноваженнями (державним службовцем), унаслідок якої було заподіяно матеріальну або моральну шкоду особі (фізичній, юридичній) або суспільству. Особливістю профілактики та попередження вчинення адміністративних деліктів у громадянському суспільстві є публічність органів державної влади, яка виражається, перш за все, у доступності для населення інформації щодо діяльності органів державної влади, а також можливості для громадян і громадських організацій впливати на їх діяльність. Адміністративна деліктологія – науковий напрям, навчальна дисципліна, практична діяльність, яка за своєю суттю є складовою адміністративного права.
Адміністративні (службові, посадові, корупційні) злочини достатно повно досліджені вченими з кримінального права, та кримінології. При цьому слід пам’ятати що кримінологія (наука про злочинність) є частиною деліктології (науки про правопорушення).
Адміністративні проступки – це група публічних проступків у сфері управління (рис. 11). Суб’єктом таких правопорушень може бути тільки особа, наділена владними повноваженнями. Відповідальність посадових осіб за адміністративні проступки має регулювати Адміністративний кодекс України.
|
Адміністративний проступок |
← |
Особа: -фізична -юридична |
→ |
Адміністративний суд |
↓ ↑
|
Державний службовець |
→ |
Адміністративна відповідальність |
Рисунок 11. Принципова схема відповідальності державного службовця за вчинені адміністративні проступки
Отже, абсурдність сучасного КУпАП України не може викликати сумнівів. Що ж має містити Адміністративний кодекс? По-перше, правила і норми поведінки державних службовців та інших посадових осіб, які здійснюють управлінську діяльність. Ці норми конкретизуються в Законі України „Про звернення громадян”, у посадових інструкціях, які регулюють відносини чиновників із громадянами. По-друге, норми щодо адміністративних проступків. Наразі, ці норми містяться в антикорупційному законодавстві. По-третє, особливостями проваджень у справах про адміністративні проступки має бути те, що контроль за діяльністю державних службовців мають здійснювати керівники відповідних органів і служб; служби внутрішньої безпеки, прокуратура. Саме вони мають стати тими інстанціями, які забезпечать захист прав і свобод громадян.
Однак головну роль мають відігравати громадські організації, профспілки, безпосередньо активні громадяни, які через адміністративні суди сприятимуть удосконаленню діяльності органів державної влади.
Таким чином, замість усеосяжної, всеохоплюючої ролі, яка відводилась адміністративному праву в радянській правотворчій та правозастосовчій системі, де воно обґрунтовувало та підтверджувало правову управлінську партійну амбітність та комуністичну заангажованість державної влади в усіх без винятку публічних та приватних відносинах, адміністративне право посяде гідне місце серед інших публічних правовідносин, закріпивши своє провідне значення в публічному праві.
Отже, адміністративний проступок – особливий вид публічного проступку. Особливістю адміністративного проступку є те, що, говорячи про проступки у сфері управління, ми повинні пам’ятати про наявність дисциплінарних та службових проступків з особливостями суб’єктивно-об’єктивних ознак, провадженням тощо.
До Кодексу України про адміністративних правопорушення мають бути внесені кардинальні зміни, які дадуть змогу змінити та виправити нелогічний, неадекватний стан речей у нашому суспільстві, що не відповідає сучасним реаліям життя та правової науки. Така адміністративно-правова реформа, у свою чергу, призведе до створення реальної правової основи для гармонізації законодавства, суспільно-культурного та економічного зростання нашої держави.
Питання для самоконтролю:
1. Адміністративна деліктологія.
2. Адміністративні правопорушення, адміністративні проступки, адміністративна відповідальність: принципові особливості.
3. Структура Адміністративного кодексу України.
