| Меню сайту |
| Практичні заняття |
| Форма входу |
| Автор: |
| Петков Сергей Валериевич, доктор юридических наук, профессор, профессор кафедры конституционного и административного права института права имени Владимира Сташиса Классического приватного университета |
| Друзья сайта |
Феномен римського громадянського права
"Jus est ars boni at aequi"
(Право есть искусство добра и справедливости)
Історія як наука вивчає становлення держави, інститутів влади та самоврядування, інші особливості розвитку суспільства і людської цивілізації. Складовою науки історії є історія права, яка вивчає динамічний розвиток права в різних країнах світу. Порівняльне правознавство вивчає характерні особливості різних правових систем, їх зв’язок, взаємопроникнення, вплив на розвиток суспільних відносин. Суспільствознавство, або соціологія, – наука про соціум (суспільство), що вивчає динамічні процеси, які відбуваються у суспільстві, і є основою для наук гуманітарного спрямування. У свою чергу, наука управління – одна з найдавніших наук. Саме роздуми перших учених про управління і справедливість зумовили появу вчення про управління в різних країнах Стародавнього Світу, стали предметом наукових пошуків батька історії Геродота, сприяли появі громадянського права. Римська культура збагатила Загальнолюдську цивілізацію великою кількістю винаходів. Філософія, математика, архітектура, риторика, географія – науки, які культивувались у Стародавньому Римі. Латинська мова стала мовою лікарів, юристів, учених. Театр, музика, скульптура поповнилися доробками римських діячів. Релігія сучасної Європи, Америки, Африки та Азії збагатилась ідеями, що захопили думки багатьох у часу боротьби християнства та язичництва (рис.1). Однак чи ненайбільшим надбанням Стародавнього Риму стало право. Право як основа існування суспільства. Суспільства, в якому закон є домінантою, що не викликає сумнівів (рис.2). У світі Східних деспотій право мав тільки правитель, і він керував своїми підданими за допомогою військової сили, а закон був лише інструментом для здійснення одноосібної влади. Натомість право в Стародавньому Римі було саме по собі верховною владою, якій підпорядковувались усі громадяни незалежно від свого статусу. У Стародавньому Римі панувало Верховенство Права, а закон виражав волю головного носія права – громадян, народу.
Рисунок 1 - Цивілізаційний підхід до світового надбання в сферах культури, права, філософії
Дискусія, яка розгорнулася навколо понять „управління” і „право”, спонукає до творчого пошуку представників різних напрямів науки – економістів, юристів, істориків, філософів. Аналіз доробку вітчизняних і зарубіжних авторів свідчить про значущість цього питання і для науки, і для практичної діяльності. Дефініція "право” є похідною від "управління” в контексті "правління”, "правиюти”, тобто щось коригувати. Коригувати, виправляти, робити правильно – означає ґрунтуватися на праві. Право – інструмент управління. Для здійснення управління певному керівникові (правителеві) потрібна була структура, котра допомагала б йому у цій діяльності. Така структура отримала назву „адміністрація” (від лат. administratio – керування, управління) – розпорядчі органи державного управління .
Рисунок 2 - Модель римського громадянського права
Досить часто термін „адміністрування” вживається як синонім поняття „управління”. Юридичну основу управління вивчає така галузь права, як адміністративне право. Адміністративне право – система правових норм щодо забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Адміністративне право є складовою публічного права. У свою чергу, публічне право разом із приватним правом є складовими громадського (громадянського, загального, суспільного) права. Більшість праць з римського права присвячено римському приватному праву. Ще Ульпіан у Стародавньому Римі визнавав поділ цивільного права на публічне – це те, що стосується становища держави, та приватне – це те, що стосується користі окремих осіб. Із урахуванням сентенцій Ульпіана, критеріями розмежування публічного та приватного права є суб’єкт правовідносин, метод правового регулювання та формальна ознака, яка передбачає захист державою приватноправових інтересів за наявності відповідної ініціативи потерпілої особи та захист публічного інтересу органами державної влади з власної ініціативи . "Право, котре кожний народ сам для себе встановив, є його власним правом і називається цивільним (громадянським) правом, тобто власним правом, властивим самим громадянам. Закон є те, що народ римський повелів і постановив” (Гай. Інституції). «Публічне право – це те, що стосується становища держави; приватне – це те, що стосується користі окремих осіб; існує корисне в суспільному відношенні й корисне в приватному відношенні» (Дигести Юстініана 1.1.2) (рис.3).
Рисунок 3 - Поділ громадянського права на галузі (за римським юристом Ульпіаном)
Однак цікавим є той факт, що саме поняття jus civile великою мірою є саме правом громадським, тобто правом, яке регулює громадські відносини. Право у Стародавньому Римі розглядалося як інструмент народовладдя в усіх проявах: в адміністративних, господарських, договірних і навіть сімейних відносинах. Право забезпечувало ефективне функціонування римської цивілізації. Отже, ми можемо із впевненістю констатувати, що римське право – еталон (модель) для сучасного права. Питання для самоконтролю: 1. Римське право, як основа та модель сучасних правових систем. 2. Громада, народ, як основний носій права. 3. Поділ римського права на галузі.
