„Нова система права” на теренах країн Варшавського договору: критичний нарис

"Justitia est fundamentum regni"

Спроба створити нову систему права на теренах країн Варшавського договору перетворилась на неодавньоазійський варіант тоталітарного атипового правового нігілізму як серед населення, так і серед державних службовців усіх рівнів, коли партійна ідеологія була вищою за закон, коли держава намагалась повністю регулювати всі сфери суспільного життя. У такій тоталітарній системі право не лише втрачало своє природно-цілісне значення регулятора суспільних відносин, а й перетворювалося на інструмент впливу державної влади (точніше – групи чиновників, які узурпували владу та створили ієрархічну бюрократичну піраміду) на громадян (табл.1). З одного боку, ці процеси призводили до викривлення філософії римського права, з іншого – були наслідком викривлень, які відбувались під час рецепції римського права у Східній Європі (Рис. 4).

 

Західноєвропейський	Східноєвропейський
Ґрунтується на плюралізмі політичних та правових думок	Ґрунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі
Має надійне методологічне підґрунтя (теоретичну базу)	Не має, як правило, глибокої, науково-теоретичної бази
Є компромісом дії різних політичних, економічних, соціальних сил. Відбувається внаслідок «ініціативи знизу» (як реалізація соціальних, культурних, економічних та інших потреб)	Провадиться „за ініціативою зверху”, не обов’язково будучи зумовленою потребами суспільства або навіть не відповідаючи його потребам
Філософія права знаходить своє втілення в законодавстві	Обмежується обранням зразків для наслідування

Таблиця 1 - Характеристика типів рецепції

Рисунок 4 - Види рецепції римського права

З часу встановлення радянської влади починається другий етап в історії цієї правової галузі. Протягом двадцяти років (з 1917 до 1937 року) адміністративне право майже постійно перебувало під забороною, у першу чергу, через зв’язок із поліцейським правом у минулому, легально воно існувало лише в період з 1922 до 1928 року. Певна відлига у ставленні до адміністративно-правової галузі настала після прийняття у 1936 році так званої сталінської Конституції СРСР, норми якої закріплювали положення про органи державного управління. Обслуговуючи владно-управлінські процеси у межах радянської системи, вітчизняне адміністративне право перебувало в жорстких ідеологічних рамках, що зумовлювало штучне звуження змісту предмета правового регулювання цієї галузі, який обмежувався лише відносинами державного управління (рис.5).

                                             ↓

                                             ↓

Рисунок 5. Організація державної влади в СРСР

За думкою вчених цього періоду, адміністративне право – це фундаментальна (основна) галузь публічного права. Воно посідає найвище місце в ієрархії так званих управлінських галузей права. На щабель нижче від адміністративного права стоять дві спеціальні галузі права: земельне та фінансове право, ще нижче – комплексні галузі (або галузі законодавства), які складають вторинні утворення у структурі права: господарське, екологічне, банківське, морське, митне, податкове право та ін.

Розпад Країни Рад призвів до появи нових держав, більшість з яких розпочали свою історію на початку 90-х рр. ХХ ст. Соціальний вибух, який викликав економічний колапс, призвів до культурного, морального, етичного занепаду і до агонії права. Хаотичне схрещення публічних та приватних правових відносин, поява інноваційних процесів у суспільстві, проникнення атипових іноземних відносин у недосконалу пострадянську систему суспільства дало юристам можливість отримувати з недосконалості правових форм максимальний зиск, як особисто для себе, так і для осіб, які у своїх руках змогли акумулювати владні важелі. За цих обставин корупція, „телефонне право”, „білокомірцева злочинність” стали супротивниками всіх суспільних перетворень і, відповідно, тією „ложкою дьогтю в бочці меду”, яка зводить нанівець усі інноваційні зрушення, що відповідають реаліям сьогодення.

Прийняття Конституції України започаткувало якісно новий етап у розвитку суспільства й держави, правової системи України, визначило необхідність її реформування (Рис. 6).

                                                ↓

                                                ↓

Рисунок 6. Організація публічної влади за Конституцією України

У колишній (радянській) Україні, як і країнах СНД основного значення набувала штрафна (каральна) відповідальність. Нерідкими були ситуації, коли за протиправні дії, що порушують права громадян, на працівників державних організацій і підприємств, накладались дисциплінарні стягнення, замість відшкодування шкоди і збитків.

В умовах переходу до формування цивільного суспільства і правової держави зросло значення правовідновлюваної відповідальності. У разі, якщо правопорушенням заподіяно шкоду правам громадянина або об’єднанням громадян, першочерговим завданням є відновлення порушених прав, відшкодування шкоди за рахунок правопорушника[4]. І хоча більшого розвитку набуває такий інноваційний нестандартний підхід до вирішення публічних та приватних спорів, як консенсус, який є суттю медіації та діяльності третейських судів, до сьогодні він сприймається як атиповий та такий, що порушує загальний емпіричний підхід як до процесуальної, так і до матеріальної частини права.

Наведемо хрестоматійний приклад. У теорії права делікт (правопорушення) за ступенем суспільної небезпеки поділяється на злочини та проступки (рис. 7). За сферою, в якій учинено правопорушення вони можуть поділятися на економічні, військові, дорожньо-транспортні, податкові, митні тощо. Проте в радянському праві такі „теорії” вважались хибними. Через це, для того, щоб „полегшити життя” соціалістичним органам, усі проступки отримали назву правопорушення та були розміщені в одному кодексі – Кодексі України про адміністративні правопорушення[5].

Рисунок 7 - Види деліктів за ступенем суспільної небезпеки (за теорією права)

Радянська модель відповідальності, за якою правопорушення за ступенем суспільної небезпеки поділялися на адміністративні правопорушення та кримінальні злочини, виявилася хибною. Однак головні принципи, закладені в радянському праві, ще збереглись (рис.8).

Рисунок 8 - Види деліктів за ступенем суспільної небезпеки (радянська модель)

Заміна термінів „адміністративне правопорушення” та „адміністративна відповідальність” на „публічне правопорушення” та „публічна відповідальність” має велике як теоретичне, так і практичне значення. Розглянувши практичний аспект трансформації радянського адміністративного права, зазначимо, що діяльність з трансферу норм уже пройшла апробацію в Митному кодексі й виявилися позитивно.

Цікавим є факт наявності в англосаксонській правовій сімї де правопорушення (сrime) не має настільки чіткого розмежування як в континентальній правовій сімї за ступенем суспільної небезпеки, особливої категорії незначних правопорушень – проступків, які носять назву місдемінор – (англ. misdemeanour – проступок, від mis… - префікс із значенням неправильності і demeanour - поведінка) – в системі англо-американського права категорія найменш небезпечних правопорушень. Відповідальність за місдемінор часто обмежується штрафом або короткостроковим ув’язненням. В той час як інша категорія правопорушень фелонія (англ. felony, старофранц. Felonie — зрада, злочин, від пізньолат. fello — лиха людина, зрадник, бунтівник, з франкської fillo, filljo — той, хто б'є, січе, шмагає), поділяється на три види: небезпечний злочин першого ступеня; небезпечний злочин другого ступеня; небезпечний злочин третього ступеня, а Кримінальний кодекс штату Нью-Йорк (§ 55.05) поділяє фелонію (за строком покарання) на п'ять груп (класів): А — довічне ув'язнення або смертна кара;