| Меню сайту |
| Практичні заняття |
| Форма входу |
| Автор: |
| Петков Сергей Валериевич, доктор юридических наук, профессор, профессор кафедры конституционного и административного права института права имени Владимира Сташиса Классического приватного университета |
| Друзья сайта |
Публічні правовідносини, публічне право, публічні проступки, публічна відповідальність – складові публічно-правової моделі
"Legis virtus haec est imperare, velare, permittere, punire"
(Назначение закона состоит в том, чтобы приказывать, запрещать, разрешать, наказывать.)
Публічне право – система правових норм, які регулюють суспільні (публічні) відносини. Публічні відносини в усіх сферах суспільного життя регулюються нормативними актами. Публічне право включає господарське, ліцензійне, адміністративне, поліцейське, фінансове та інші правові галузі. Родовим для публічного права є імперативний метод регулювання, якому притаманна низка ознак, що визначає його природу та сутність. Публічне право визначається як сукупність правових норм, що становлять особливу функціонально-структурну систему, яка з метою врегулювання та захисту суспільних інтересів за допомогою розпоряджень переважно імперативного характеру регламентує відносини за участю держави, а також між суб’єктами, які є фігурантами державного управління або перебувають у відносинах влади та підпорядкування.
Якщо розглядати етимологію слова „управління”, то бачимо, що воно походить від коріння прав. Людина може бути правою або неправою. І правою вона є тоді, коли має на це право. Таке право може дати лише правда, закладена у правильних діях. Таким чином, у своїй життєдіяльності людина має спиратися на певні правила, котрі випливають з права як сукупності закріплених у законодавстві морально-етичних норм. Правда – це закон. Люди, які знали норми права й мали право на управління іншими людьми, в давнину називалися правителями і правили країнами. Здійснюючи правління, вони немовби виправляли те становище в країні, яке не відповідало певним уявленням про правильний порядок речей. Для керівництва певним регіоном або містом створювались управи. Сьогодні терміни „право” та „управління” великою мірою використовуються в правознавстві. Терміни з коренем „прав” поширені також і в інших галузях людських знань: у механіці – правило (те, що виправляє), у мовознавстві – правило (норма), у кулінарії – приправа (доданий до страви для покращання смаку інгредієнт), у спорті – гімнастична вправа, у медицині – вправити вивих суглоба, і навіть таке буденне – праворуч, ліворуч.
Ряд відмінностей запропонованої
моделі, складовими якої є публічні правовідносини, публічне право, публічні
проступки, публічна відповідальність, від моделі адміністративних відносин,
адміністративного права, адміністративного правопорушення, адміністративної
відповідальності зібрано в таблиці 2.
Основна функція права як суспільного явища – захист прав і свобод громадянина. Головна ж функція адміністративного права – захист прав і свобод громадянина від протиправних дій або бездіяльності державних службовців.
Завдання науки – розробка та вироблення таких інноваційних моделей, які дають змогу суспільству підвищити ефективність діяльності та вирішити еволюційні завдання, що стоять перед ними. Абстрактні математичні розрахунки, втілені в життя за допомогою механічних пристроїв, хімічних реакцій, фізичних дій, допомагають інтелекту провідних учених світу реалізовувати свої амбітні ідеї. Так і вчені гуманітарного спрямування, вивчаючи та аналізуючи соціальні процеси, психічні явища, взаємозв’язки історичних подій, роблять прогнози та вивчають закономірності розвитку людства.
Модель організації діяльності органів публічної влади, яка розроблена у працях провідних українських учених, базується на вивченні теоретичних основ суспільного розвитку, виявленні тих помилок, які притаманні пострадянським країнам, та аналізі досягнень провідних країн світу.
Отже, модель публічно-правових відносин, що базується на певних аксіомах побудови відносин між владою та громадянами, виглядає так:
– кожен громадянин у разі скоєння протиправного діяння (правопорушення, делікту), яке не має великої суспільної небезпеки, а отже, не підпадає під кримінальну відповідальність, несе публічну відповідальність, незалежно від своєї соціальної належності або посади;
– публічні проступки поділяються на групи (види) за горизонтальним принципом відповідно до сфери, в якій вони вчиняються;
– проступок (публічний проступок) – винна, умисна дія, бездіяльність особи (громадянина), яка суперечить установленим нормам публічної поведінки і призводить до негативних моральних та (або) матеріальних наслідків;
– публічна відповідальність (відповідальність за проступок) – відповідальність особи (громадянина) за вчинення проступку, яка накладається уповноваженим органом (посадовою особою) з метою приведення виявлених недоліків (порушень) до відповідного (визначеного в законодавстві) стану;
– норми, які регулюють відповідальність за проступки у різних сферах життя суспільства, мають міститись у відповідних базових кодексах.
Головною позитивною рисою запропонованих змін є те, що вони не змінюють головні засади сучасного законодавства України, і не суперечать їм, не вносять хаосу до адміністративної діяльності органів державної влади, не створюють суперечностей як у правотворчій, так і в правозастосовній діяльності.
Таким чином, запропонований трансфер правових норм є не простим перенесенням норм з одного кодексу до іншого. Він є одним із кроків від застарілої концепції радянського адміністративного права із засиллям відсильних норм та величезним обсягом підзаконних (відомчих) нормативно-правових актів до сучасного ефективного законодавства, яке відповідатиме найкращим зразкам світової юриспруденції і, найголовніше, – демократичним принципам побудови відносин між владою та громадянином.
Питання для самоконтролю:
1. Публічні правовідносини, публічне право: загальна характеристика.
2. Публічні проступки, публічна відповідальність: принципові особливості.
3. Складові публічно-правової моделі.
